«Звонит курьер – а я голый». Посмотрите на минчан, которые ходят дома без одежды

«Звонит курьер – а я голый». Посмотрите на минчан, которые ходят дома без одежды
Чувствовать себя хозяином в своей квартире, давать телу дышать и смотреть на свое отражение: поговорили с минчанами, которые ходят дома голышом – и им это нравится. Пока все дома, попробуйте и вы.

Чувствовать себя хозяином в своей квартире, давать телу дышать и смотреть на свое отражение: поговорили с минчанами, которые ходят дома голышом – и им это нравится. Пока все дома, попробуйте и вы.

Анна-Мария (24): «Не было никакого блока насчет наготы: у меня достаточно прогрессивная семья»

– Как только я съехала из родительского дома и у меня появилось больше свободного пространства, я начала ходить дома голышом – это было лет пять назад, – рассказывает девушка. – Мне так удобнее и свободнее: я не очень люблю сковывающие ткани, когда что-то пережимает.

Не было никакого блока насчет наготы, потому что у меня достаточно прогрессивная семья и у нас была бодипозитивная атмосфера: мы часто выбирались на природу, и там голое тело не было чем-то запрещенным.

В баню тоже все ходили голыми – и не важно, мужчины, женщины или дети. Я не росла с пониманием того, что нужно прятаться, что нагота – это что-то плохое и мне нужно одеваться.

«Голой чувствую себя более раскрепощенной, чем в одежде»

– Мое отношение к телу сильно менялось: когда я была подростком, у меня было расстройство пищевого поведения, я очень долго не чувствовала себя комфортно в собственном теле. А за эти годы проблем в голове стало поменьше. Была проделана большая работа над собой с профессионалом, а то, что я принимаю себя голой, – это следствие, результат этой работы.

Но, мне кажется, такой образ жизни не столько связан с бодипозитивом, сколько просто с комфортом: легче двигаться, легче делать самые разные вещи – даже просто мыть посуду.

Стоя голой перед зеркалом, я себя чувствую более уверенной, мне приятно смотреть на линии тела, на то, как оно себя ведет. Можно чувствовать себя очень уверенно в одежде, особенно, если эта одежда подобрана тобой, но при этом голой я чувствую себя более раскрепощенной.

Может, это звучит немного нарциссически, но для меня очень важна эстетическая составляющая: мне доставляет удовольствие просто проходить где-то и видеть свое отражение.

Хотя иногда я могу быть дома и в одежде – особенно зимой, потому что холодно.

«В какой-то момент мы с соседкой достигли такой близости, что спокойно могли быть голыми в присутствии друг друга»

– Я не думаю, что все друзья знают, что я хожу голой дома: это не настолько важная информация. Когда приходят гости, обычно для удобства людей я одеваюсь – но при друзьях могу быть голой какое-то время, например когда переодеваюсь.

В данный момент я живу одна. Когда только съехала от родителей, какое-то время жила с сестрой, и мы постоянно ходили голыми по квартире: мы с детства видели друг друга такими, и это не было чем-то необычным.

Потом я около двух лет жила с соседкой, и мы изначально обговорили, что нам комфортно, а что нет, какие у нас домашние обязанности. А в какой-то момент мы достигли такой бытовой близости, что спокойно могли быть голыми в присутствии друг друга.

Правда, бывали и забавные моменты: как-то раз, например, соседка пришла домой со своей подругой. Она мне об этом написала, но я не прочитала сообщение и в итоге вышла встречать их голой. Было смешно: «Ой, извините, я пойду оденусь».

Если я буду жить с тем, кому будет очень-очень некомфортна моя нагота, то, наверное, стану одеваться из уважения к желаниям человека. Но вероятность того, что я буду жить с кем-то с такой позицией, не очень большая.

Кацярына (26): «Мне не вельмі падабаецца маё адзенне – таму я карыстаюся магчымасцю нічога не апранаць»

– Я хаджу дома без адзення з дзявятага класа, ужо амаль дзесяць гадоў – але тады рабіла гэта, калі мяне ніхто не бачыў. Не памятаю ні няёмкасці, ні сораму – для мяне гэта заўсёды была вельмі звычайная рэч.

Бацькі, думаю, не ведалі. Але гэта і не вельмі важнае пытанне: ходзіць дачка дома голая, і няхай ходзіць – галоўнае, каб добра вучылася. Я ўвогуле да адчуванняў іншых людзей стаўлюся вельмі ўважліва, таму калі чалавеку некамфортна бачыць мяне без адзення, то я не буду гэта паказваць.

Пачала рабіць так, па-першае, таму што гэта зручней: калі прыходзіш дамоў пасля доўгага дня на працы, у школе ці пасля ўніверсітэта, хочацца ўсё з сябе зняць, каб цела падыхала, таму што матэрыялы сінтэтычныя і цяжкавата хадзіць.

А па-другое, мне ўвогуле падабаецца маё цела. Зараз у мяне дома шмат люстраў, паверхняў, якія адлюстроўваюць, і я часта спыняюся, гляджу на сябе – гэта вельмі інтымны момант.

Таксама мне не вельмі падабаецца маё адзенне. У мяне праблемы са стылем, і, можа, для кагосьці гэта не самая важная рэч, але я не адчуваю задаволенасці ад таго, што апранаю. Штосьці набуду, нашу тыдзень-два, а потым мне гэта надакучвае: таму я карыстаюся магчымасцю дома нічога не апранаць, калі не патрэбна.

А яшчэ ў маёй сям’і ёсць традыцыя мыцца ў бані, і з дзяцінства я прывыкла бачыць голых жанчын, розныя канстытуцыі і розныя целы. Праз гэта, напэўна, я і сябе асэнсоўвала не на 90-60-90 – у мяне з гэтым усё добра было і ёсць.

Я з сёмага класа займалася гімнастыкай, і таму ў мяне з фігурай усё добра, нават былі кубікі на прэсе. І, калі я ўжо пачала асэнсоўваць сябе як дзяўчыну і паглядзела на сябе голую ў люстэрка, мне спабадалася тое, што я ўбачыла.

«Адлюстроўвацца ад духоўкі ці глянцавай паверхні шафы нашмат цікавей»

Дзве асноўныя рэчы, якія ўплываюць на ўспрыманне сябе, – гэта настрой і святло: пры прыглушаным святле контуры згладжваюцца і ўсё добра, а пры яркім можна сабе разглядаць вельмі доўга і застацца незадаволенай. Але, калі я бачу сябе ў люстры, мне вельмі падабаецца – магу нават сфатаграфавацца.

Яшчэ вельмі цікава назіраць, як я выглядаю ў розных месцах: адлюстроўвацца не ад люстэрка, а ад духоўкі ці глянцавай паверхні шафы нашмат цікавей, бо так я адразу вытанчаная, прыгожая.

Увогуле з пераходнага ўзросту і са школы стала больш лагодна ставіцца да свайго цела: не крытыкую сябе за цэлюліт, за жырок на жываце. Ведаю, што ўсё гэта выпраўляецца, а жыць можна і з гэтым, і ўсё нармальна.

Падыходзіць да акна не баюся – у мяне кватэра на трэцім паверсе, і дрэвы растуць адразу пад вокнамі. Вось калі замаўляю нешта і кур’ер звоніць у дзверы, магу схамянуцца, што я не апранута. Але каб адчыняла дзверы голая – такога яшчэ не было (смяецца).

Перад сябрамі галышом не хаджу, але люблю нудысцкія пляжы і калі збіраюся паехать на мора, то загадзя шукаю такія месцы.

Дзяніс (21): «Так я адчуваю сябе гаспадаром у сваёй хаце»

– Я пачаў хадзіць без адзення, калі стаў жыць асобна ад бацькоў, – гады тры таму. Калі я жыў з бацькамі, таксама так хадзіў, але толькі калі нікога дома не было, бо перад мамай няёмка.

Дакладна не ведаю, чаму пачаў так рабіць, але мне проста не вельмі зручна ляжаць ці сядзець у вопратцы: калі на мне майка ці кофта, напрыклад, гэта перашкаджае.

Я падзяляю ідэі бодзіпазітыву, але не праз гэта хаджу голым. Мне проста зручна: цела дыхае, я адчуваю сябе гаспадаром у сваёй хаце. Калі б у мяне быў свой дом, сваё лецішча, я б там па ўчастку хадзіў голы – гэта ж мая тэрыторыя.

Па камплекцыі я заўжды быў не асабліва вялікі. Хоць і шмат спрабаваў займацца спортам і ў трэнажорку хадзіў, але ў мяне не атрымліваецца набраць вагу – хаця я раней вельмі хацеў.

Але потым пахадзіў у залу, штосьці там падправіў, набіў татуіроўкі, якія мне падабаюцца, і зараз не лічу сябе нейкім дрэнным – проста падабаецца як ёсць.

Я ўвогуле не люблю ў люстэркі глядзецца, але, калі іду па кватэры і выпадкова бачу сябе ў поўны рост, асаблівых адчуванняў няма. Я не любуюся сабой, але ў той жа момант, калі бачу сябе, не думаю, што лепей апрануцца: зараз мне цалкам кафортна, абсалютна.

«Тэлефануе кур’ер – а я голы»

– Я жыву зараз з дзяўчынай, і ў яе нармальнае стаўленне да гэтага. Яна часам і сама ходзіць галышом, бо мы ж блізкія людзі, не раз бачылі целы адзін аднаго, і чаму саромецца?

Пры людзях магу хадзіць па-рознаму, залежыць ад таго, наколькі блізкі мне чалавек: калі гэта мой сябра, то я, канешне, трусы апрану, але магу спакойна толькі ў іх і пахадзіць. Зараз нават пры маці і пры маці дзяўчыны магу таксама хадзіць проста ў трусах.

Часам крыху хвалююся, што хтосьці можа ўбычыць, як я хаджу голым, бо мы жывём на другім паверсе. Але ў нас такая вуліца, што там мала хто едзіць і ходзіць, таму з часам я перастаў баяцца, што хтосьці мяне ўбачыць.

Мяне больш за ўсё турбуе, калі я замаўляю ежу на дастаўку: забываюся, а потым тэлефануе кур’ер, а я голы, і мне трэба хуценька нешта апрануць. Але гэта самыя кур’ёзныя моманты.

Александра (20): «Мне просто лень одеваться дома»

– Чуть меньше года назад я наткнулась на пост в Instagram, где рассуждали о том, что полезно спать голышом. Я подумала: почему бы не попробовать? Раньше перед сном я надевала на себя и нижнее белье, и шорты, и майки, и все прочее – а потом поняла, что без одежды комфортнее: и телу приятнее, и ничего нигде не пережимает.

И подумала: если мне комфортно спать без одежды, почему бы так не походить? Я попробовала – и мне понравилось. А потом стало просто лень что-то надевать.

Как часто хожу голышом, зависит от температуры дома и настроения. Бывает, что я прихожу с учебы, раздеваюсь, и мне лень одеваться опять – уже вечер, и смысл мне что-то надевать, если и так комфортно?

Когда выходные и я знаю, что никуда сегодня не пойду, тоже могу могу обходиться без одежды. Или иногда могу на себя накинуть какую-нибудь рубашку и ходить так.

Я живу с мамой, но большую часть времени я одна дома. Она пару раз видела, что я так хожу, но спросила только, почему я так делаю. Я сказала, что просто не хочу одеваться. Ответ был: «Ну ладно, твое дело».

Думаю, что большинство людей ходит дома в одежде, потому что это привычка: ты на улице в одежде, при людях в одежде – так просто сложилось. И, возможно, это такой внутренний стыд: как это так, я буду ходить голым? Хотя тебя же никто не видит – какая разница?

«В этом нет ничего особенного: все мы люди, и у всех все одинаковое»

– Сначала я просто начала спать и ходить по дому голой – но, когда позже стала анализировать, копаться в себе, я поняла, что теперь более лояльно отношусь к своему телу.

Однажды я была в походе большой компанией, и кто-то предложил пойти купаться голышом. Я плохо знала этих людей, но согласилась. Тогда я еще не ходила голая по дому, и сначала мне было страшно раздеваться: как это, будем все голые купаться, я же их не знаю, а что они обо мне подумают?

Но потом, когда все веселились и плавали, стало понятно, что все общаются так же, как если бы были в купальниках, и ничего в этом такого особенного нет. Все мы люди, и у всех все одинаковое.

Раньше у меня были комплексы по поводу фигуры, а сейчас стало проще себя принимать, смотреть на себя, я начала себе нравиться. Когда прохожу мимо зеркала, обращаю внимание на свое тело, разглядываю его.

За этот год отношение к своей внешности значительно изменилось. Раньше мне не нравились некоторые части моего тела, моя фигура: я постоянно стремилась похудеть, что-то изменить, хотя тогда была даже худее, чем сейчас.

А потом, когда стала практиковать хождение голышом, начала присматриваться к себе, чаще смотреть в зеркало и контактировать с телом, поняла, что мне и так хорошо. И заморачиваться по поводу таких вещей глупо, потому что я красивая.

Аляксандр (23): «З’яўляецца адчуванне, што нешта не так, калі хаджу па доме ў адзенні»

– Я не магу прасачыць, калі гэта пачалося. Напэўна, гады чатыры таму: я тады прачытаў у інтэрнэце, што хадзіць без адзення добра для здароўя. Зараз я і сплю, і хаджу па доме так.

Ніякай розніцы асабліва не было: звычайна я хадзіў у трусах і майцы, а тут проста без іх. Я ж не хадзіў па хаце ў світары, штанах, таму гэта не было шокам.

Можа, толькі зімой, калі там будзе -30 °С, я магу накінуць нейкі халат. А так зараз у мяне з’яўляецца адчуванне, што нешта не так, калі я хаджу па доме ў адзенні.

У мяне два вялікіх люстра дома, я міма іх праходжу раз пяцьдзясят за дзень: бывае, гляну – і мне ўсё падабаецца. Дыскамфорту дакладна няма, эратычных думак таксама (смяецца). Успрымаю сябе так, як і ў адзенні.

«Ніякай надзвычайнай рэакцыі ў людзей няма – бачна, што ўсіх цікавіць тэма сексуальнасці»

Можа быць, і пачну апранацца дома: напрыклад, калі ў мяне з’явіцца дзіцё. Нават калі я і жонка будзем хадзіць без адзення, трэба будзе размаўляць пра гэта і абмяркоўваць, наколькі этычна хадзіць галышом па доме пры дзіцяці.

А зараз я жыву з маці, і калі яна дома, то я хаджу ў адзенні, таму што ў нас у сям’і гэта не прынята. Можа, яна і ведае, як я хаджу, калі адзін, бо я не вельмі гэта хаваю. Калі заходзяць госці, я апранаюся. Пэўная колькасць маіх сяброў бачылі мяне і без адзення, але ўсё ж такі мы не ва Францыі ці Іспаніі, дзе такія традыцыі замацоўваліся дзесяцігоддзямі: у іх ёсць і нудысцкія пляжы. А ў нас такое заціснутае грамадства.

Але для мяне гэта настолькі звычайная справа, што я нават не задумваюся пра тое, што я дома голы.

Калі камунікую з людзьмі, са старымі знаёмымі, слова за слова магу расказаць, што я хаджу дома без адзення, і ніякай надзвычайнай рэакцыі ў людзей няма. Увогуле бачна, што ўсіх цікавіць тэма сексуальнасці, свайго цела, прыняцця сябе. Я гэта не прапагандую, не ладжу лекцый – проста так жыву, і мне нармалёва.

 

Перепечатка материалов CityDog.by возможна только с письменного разрешения редакции. Подробности здесь.

Фото: Павал Хадзінскі для CityDog.by.

поделиться